 МАЛЮК СТАНЕ ШКОЛЯРЕМ
Скоро малюк стане школярем. Першого вересня вiн разом зі своїми ровесниками сяде за парту, отримає поздоровлення, напуття від вчителів і старших дітей, подарунки від батьків. Однак свято закінчиться і почнуться будні з усіма їх принадами - раннім підйомом, обов'язковістю відвідування занять, можливими проблемами з однокласниками і вчителями. Деякі діти з легкістю і без сторонньої допомоги справляються з цими неминучими труднощами. Але є й інші, ті, яким адаптація до школи, її режиму і вимогам дається нелегко. Ось вже і перший клас підходить до фінішної прямої, а кінця-краю проблемам не видно. Дитина пригнічена, батьки нервуються. Чому ж і з ким виникають подібні ситуації? І що можна зробити, щоб це виправити?
Для початку визначимося, що ж таке адаптація до школи взагалі. У психології під цим терміном прийнято розуміти таку перебудову мислення і діяльності, що дозволяє оптимально вписатися в шкільне середовище:
• узгодження своїх "хочу" і шкільних "треба";
• вміння виконувати завдання (деколи не дуже цікаві для дитини) самостійно;
• вміння дотримуватися шкільних правил, рахуватися з ними і не створювати своєю поведінкою перешкод для однокласників і головного болю для вчителів;
• вміння налагоджувати і підтримувати дружні зв'язки, ладити або хоча б оптимально спілкуватися з дітьми незалежно від того, подобаються вони чи не дуже;
• розуміння тієї обставини, що навчання в школі - їх «робота», що учень - це соціально значуща роль.
Шкільні психологи не залишають без уваги процес звикання першокласників до школи. Це робиться для того, щоб допомогти тим, кому важко, дати рекомендації батькам і вчителям з метою зробити вливання малюків в процес навчання і шкільний колектив більш плавним і безболісним. Для цього неодноразово проводяться тестування-зрізи, щоб визначити рівень адаптації на початку першого класу, в середині і в кінці навчального року. У результаті виділяють дітей з високим, середнім і низьким рівнем адаптації до школи.
Дитина з високим адаптаційним рівнем любить школу, радиючи тій обставині, що тепер вона - учень. Легко навчається, з цікавістю отримує нові знання і радісно ними ділиться з оточуючими, старанно виконує завдання в школі і вдома (причому, без особливого зовнішнього контролю і натиску), уважно слухає вчителя на уроці, здатний щось вивчити або підготувати за своєю ініціативою, понад програми, сумлінно виконує громадські доручення, легко сходиться з однокласниками. Якщо в двох словах, то навчання для нього в радість, а не в тягар.
Дитина із середнім рівнем адаптації теж, начебто, не проти відвідувати школу, негативу і відторгнення уроки у неї не викликають. Вона в хороших відносинах з однокласниками і вчителем, цілком здатна засвоїти матеріал, який пропонують на уроках, однак воліє працювати і в школі, і вдома під контролем дорослого і за його вказівками. Самостійна робота у неї не йде. Для неї важливо в школі не пізнання, а сам статус учня, і вона зацікавлена не стільки у вивченні нового, скільки робити все за правилами. Добре виконує те, що є для неї цікавим, якщо ж щось не виходить або нуднее, процес навчання стопориться і запускається тільки за допомогою дорослого. Словом, таким дітям потрібний постійний контроль, ініціативи в отриманні знань вони не виявляють, у них слабо розвинена самостійність у тих справах, які не становлять безпосереднього інтересу. Якщо з таким першокласником займатися вдома і стежити, щоб виконання уроків не розтягувалося на кілька годин, а в школі попросити вчителя приділити дитині особливу увагу (спонукати його працювати), все буде непогано, але мало у кого є на все це час і розуміння необхідності.
Однак ще більшої уваги потребують діти з низьким рівнем шкільної адаптації. Вони до школи ставляться негативно або просто байдуже, на уроках пригнічені, нiби відсутні. Або, навпаки, нерідко порушують дисципліну, навчальний матеріал засвоюють не повністю, самостійно працюють без інтересу, домашні завдання виконують не завжди (і то лише за умови контролю і натиску рідних). Для засвоєння нового матеріалу їм потрібна допомога вчителів і батьків: докладні неодноразові пояснення і повторення, більше часу, ніж іншим. Громадські доручення ці діти виконують без особливого бажання, нерідко не мають в класі друзів-приятелів і навіть не в змозі сказати, як кого звати мало не до кінця навчального року. Природно, мало у кого спостерігається весь «букет» вищеперелічених особливостей, але якщо ви помітили хоча б 3-4, потрібна допомога. І ваша, і педагога, і психолога.
Якщо залишити все як є, мова йтиме вже про дезадаптацію, а то й про так званий шкільний невроз, тобто про негативний варіант завершення адаптації до школи. Дезадаптація охоплює всі грані шкільного життя: і навчальний процес, і відносини з однокласниками і вчителями, і навіть стан здоров'я. У дитини утворюються неадекватні механізми пристосування до неприємної для неї дійсності, вона не відчуває внутрішньої потреби вчитися, сприймає школу, як нав'язану обтяжливу і непотрібну необхідність, повинність і реагує на ці обставини спробами пристосуватися. Як зуміє.
 ВИМОГИ ШКОЛИ ДО ПЕРШОКЛАСНИКА
Дитині п'ять років. Начебто ще зовсім крихітка, а вже не за горами навчання. Цей останній передшкільний рік - час батьківських тривог. Чи буде дитина до квітня, коли проходять вступні співбесіди, відповідати всім тим вимогам, які сучасна школа пред'являє майбутньому першокласникові? Однак, як показує досвід, у батьків часом досить туманні уявлення про те, чого можна і потрібно чекати від дитини на порозі першого класу. І тому нерідко при підготовці до школи акцент робиться на речах другорядних і навіть шкідливих. А те, що є набагато важливішим, часом залишається зовсім без уваги.
Очікування батьків: дитину спокійно можна віддавати до школи в шість років і навіть раніше, вона чудово розвинена, вже просто нічого робити в садку!
Щоб дитина змогла зосереджено працювати протягом, як мінімум, чотирьох уроків, вона повинна бути готова до школи не тільки інтелектуально, а й функціонально. Показником функціональної готовності є, по-перше, початок зміни молочних зубів, а по-друге, так званий філіпінський тест, коли дитина через голову повинна дотягнутися до мочки вуха. Зверніть увагу: за рік до школи важко прогнозувати, чи відбудеться це до першого вересня - діти ростуть нерівномірно, стрибкоподібно. Однак, якщо до моменту початку навчання малюку істотно менше шести з половиною років, будьте готові до того, що в школу можливо, відправиться тільки через рік.
Очікування батьків: дитина дуже спокійна і зосереджена, в галасливі ігри однолітків не вплутується, возиться сама зі своїми іграшками. З таким характером стане кращим учнем. Соціальна зрілість для майбутнього першокласника не менш важлива, ніж фізіологічна. Якщо до моменту вступу до школи немає досвіду спілкування з однолітками, можуть виникнути серйозні проблеми:
* вона не уявляє собі, що таке спільна робота, бо не звикла грати за правилами, які встановлює хтось інший;
* у неї може бути дуже завищена самооцінка, тому що не доводилося порівнювати себе з іншими дітьми;
* не маючи досвіду комунікації в дитячому колективі, буде глибоко переживати конфлікти та негаразди, без яких неможливе шкільне життя, і це також може перешкодити нормальному навчанню. Якщо до п'яти років не навчилася спілкуватися з однолітками, якщо кожен контакт закінчується сварками і сльозами, якщо вона уникає дитячого суспільства, потрібно приділити цьому особливу увагу.
Необхідно навчитися взаємодіяти не тільки з дітьми, а й з чужими дорослими: не губитися, не соромитися, не ховатися за мамину спідницю, але й тримати дистанцію, відповідати на питання, виконувати інструкції. Зверніть увагу: дитячий садок - аж ніяк не гарантія соціального розвитку. Адже і в садку можна уникати контактів, копаючись в самоті в пісочниці або катаючи в куточку свою машинку. А домашня дитина, в свою чергу, може мати цілком достатній соціальний досвід, якщо активно грає з іншими дітьми на майданчику, на дачі, ходить в гурток чи студію, якщо у неї, нарешті, є брати і сестри.
Очікування батьків: у дитини чудово розвинена координація рухів, вона відмінно їздить на велосипеді, займаєтьсяфігурним катанням. Так що проблем з письмом бути не повинно. Координація великих рухів має дуже опосередковане відношення до дрібної моторики. Тому в період від 5-ти до 6-ти років обов'язкові заняття з розвитку графічних умінь. Зверніть увагу: слід насторожитися, якщо до 5-ти років дитина не любить і відмовляється малювати, якщо графічні навички не відповідають віковим нормам. У цьому віці потрібно точно копіювати геометричні фігури, дотримуючись їх пропорції, лінії повинні бути рівними, нерозірваними, кути - чіткими.
Очікування батьків: за рік до школи ми почали вчити дитину писати по прописам - так буде простіше в 1-му класі. Навчитися добре писати вона за визначенням не може, ще для цього не дозріла, а перевчити, коли у неї вже сформувався неправильний почерк, практично неможливо. Крім того, діти сприймають завдання діяльності за формальними ознаками, і навряд чи першокласник зацікавиться написанням гачечкiв на уроці, якщо він вже знає, як пишеться буква «а». Дитина, швидше за все, вирішить: я вже це знаю, я це вмію. А насправді це поверхневе знання і ніякого вміння. Не варто спеціально змушувати дитину вчитися писанню та читанню. Хоча, звичайно, якщо вона навчилася читати самостійно, забороняти теж нема чого. Потрібно підтримувати, але продовжувати їй читати вголос.
Очікування батьків: дитина прекрасно ерудована, знає напам'ять дитячу фізичну енциклопедію, пам'ятає столиці всіх держав. Вона неодмінно буде відмінником. Дійсно, зустрічаються діти, які тримають в голові величезний запас інформації. Але це ніскільки не допомагає їм у навчанні, оскільки вони не вміють її застосовувати, вибудовувати причинно-наслідкові зв'язки. Підготовка до школи повинна бути комплексною. Замість того щоб забивати голову дитини непотрібними відомостями, набагато корисніше займатися розвитком мови, моторики, уваги, зорово-просторового сприйняття.
Головне - правильна організація! Щоб будь-які шкільні завдання стали по плечу першокласникові, у нього повинна бути сформована організація діяльності.
ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ
Сучасна навчальна програма, інтенсивність навчання пред'являють високі ви моги до підготовленості майбутніх учнів. Однак батьки розуміють готовність по-різному. Для одних це вміння читати, писати і рахувати. Для інших - великий запас різноманітних відомостей і знань. Для третіх - старанність і здатність зосередитися на конкретному занятті. Багато беруть за готовність бажання самої дитини йти до школи. І кожен з цих батьків по-своєму правий. Але лише частково.
Геть «фефекти фікції»! Часто батьки помиляються в оцінці готовності своїх дітей до школи. А також пояснює, чому так важко виробити єдині критерії готовності. Не дивно, що сьогодні дитячі психологи, фізіологи і педагоги зійшлися на думці: єдиних жорстких критеріїв готовності до школи немає і бути не може. Зате є певний рівень фізичного та психологічного розвитку, який і дозволить легко адаптуватися і успішно навчатися в школі. Процес досягнення цього рівня і є підготовка до систематичного навчання в школі. А об'єктивна оцінка особливостей розвиткуи допоможе правильно вибрати школу, тобто запобігти певним труднощам у навчанні в майбутньому.
Справа в тому, що до початку навчання в дитини повинна бути досягнута порівняно хороша емоційна стійкість. Адже шкільне життя - це не тільки уроки. Між учнями нерідко виникають сварки, образи. Взаємовідносини школярів з учителями також не завжди складаються гладко. Діти, розпещені надмірною опікою та любов'ю, болісно реагують на будь-які конфліктні ситуації в школі. І, як наслідок, відмовляються її відвідувати. Як правило, це трапляється з так званими домашніми дітьми, у яких відсутній досвід соціального спілкування з однолітками.
Також надзвичайно важлива в школі і здатність до певних вольових зусиль. Дитина замість «хочу - не хочу», повинна вміти змушувати себе робити те, що треба. Причому, протягом певного часу. Така здатність не приходить сама по собі. Виховувати і розвивати волю потрібно задовго до вступу до школи. Цьому можуть сприяти тематичні ігри, доручення по домашньому господарству. І, звичайно ж, емоційно-вольові якості формуються в дитячому колективі, в процесі спільної ігрової та навчальної діяльності.
Що повинен знати і вміти майбутній школяр:
* Добре вимовляти звуки рідної мови, виділяти звук на початку, в середині і в кінці слова. Правильно вживати приставки, прийменники, сполучники, будувати речення.
* Володіти словниковим запасом, що дозволяє висловити свою думку, ставити і відповідати на запитання. Самостійно складати зв'язну розповідь за картинками.
* Називати числа в прямому (від 1 до 10) і зворотному (з 10 до 1) порядку. Співвідносити задану кількість предметів з цифрою.
* Визначати на слух пропущене число, називати його, визначати попереднє і наступне число до названого, порівнювати числа.
* Складати та розкладати числа (наприклад, 5 і 5 складають 10, а 4 складається з 2 і 2). Складати і вирішувати елементарні задачі на додавання і віднімання.
* Розрізняти геометричні фігури (коло, квадрат, прямокутник, овал, трикутник, трапецію, ромб). Змальовувати (копіювати) букви і цифри, дотримуючись розмірності і напряму.
* Орієнтуватися в просторі (зліва, справа, внизу, вгорі, за, під, над і т.д.). Орієнтуватися в часі доби (ранок, день, вечір, ніч), а також у поняттях «вчора», «сьогодні», «завтра» і знати пори року.
* Вміти розповісти елементарні відомості про себе і свою сім'ю.
|
